Вплив

комп’ютера на

дитину

Ми живемо в час небувалого злету інформаційних технологій. Ми отримуємо інформацію завжди, коли читаємо книжки, слухаємо радіо, дивимось телевізор, спілкуємося між собою. Завдяки технічному прогресу виникли нові засоби комунікації, тобто засоби спілкування, а разом з ними – і нові цінності. Першим проривом у цьому напрямку стала книга, пізніше – періодичні друковані видання, потім – телеграф, радіо, телебачення і, нарешті, Інтернет. Сьогодні світ заполонили комп’ютери. Даний матеріал містить цікаву інформацію про комп’ютер, його позитивний та негативний вплив на людину і дитину, зокрема.

Комп’ютери почали активно застосовуватися після Другої світової війни. До 1960 року в усьому світі використовувалося не більше 7 тис. комп’ютерів. У 1993 році настав історичний перелом, коли вперше обсяг виробництва персональних комп’ютерів перевищив обсяг виробництва легкових автомобілів і досяг 35,4 мільйона одиниць.

Де застосовується комп’ютер? В установах, банках, школах, лікарнях, у побуті. Сучасний комп’ютер пише музику і вірші, малює, грає у шахи, розмовляє. Наприкінці ХХ століття створюються комп’ютери, які вміщуються на долоні і дуже прості в користуванні. Нині найрозумніший комп’ютер в світі називається „Стимулятор Землі”. Його створили японські спеціалісти з м. Йокогама. За його допомогою моделюють процеси, які відбуваються на Землі, зокрема передбачають природні катастрофи.

Число користувачів Інтернету в Україні щомісячно збільшується на 200 тис. Адже Інтернет – це оперативність. Дані тут оновлюються кожні 5-15 хвилин, що неможливо ні в яких інших засобах інформації.

Сьогодні у високорозвинених країнах світу є можливою купівля-продаж за допомогою електронних засобів, не виходячи за поріг домівки. Стали реальністю освіта з дистанційним управлінням, комп’ютерна діагностика та хірургія, транспорт та зв’язок з миттєвим замовленням квитків тощо.

В Японії увійшли в моду домашні кішки-комп’ютери. Вони можуть муркотіти будь-які мелодії відповідно до настрою господаря, робити масаж лапками і лікувати. Кішка-робот сама поставить діагноз, замовить необхідні ліки, складе лікувальну дієту.

Ви, мабуть, знаєте про існування електронних книг. У Франції створено книгу, зовні схожу на традиційну, але під її обкладинкою розміщено екран розміром 16 х 21 см. Електронну книгу можна покласти до сумки чи рюкзака, і працює вона на батарейках протягом 5 годин. Це водночас і книга, і бібліотека, і віртуальний книжковий магазин. Її пам’ять зберігає біля 30 книг по 500 сторінок кожна. Маючи мобільний телефон чи телефонну розетку, ви підключаєтеся до Інтернету і можете гуляти по віртуальному магазину, вибирати і замовляти книги. Досить провести по екрану пальцем, щоб підібрати книгу чи газету, збільшити розмір букв, знайти незрозуміле слово у словнику.

Останнє досягнення комп’ютерних технологій – „жива” книга. За допомогою комп’ютера можна не лише читати текст і переглядати малюнки, а й чути голоси персонажів, „оживляти” ілюстрації, грати у цікаві ігри. Навіть є такі електронні книжки-ігри, які надають можливість не тільки познайомитися з авторським варіантом твору, а й самому вплинути на хід сюжету.

На сьогоднішній день основний принцип роботи з комп’ютером – самостійний пошук інформації. Для користувачів тут є свої плюси і мінуси. Позитивною є можливість самостійної праці. Користувачі навчаються орієнтуватися в мережевому просторі, відбирати потрібні документи з величезного інформаційного масиву. Але читання тексту з комп’ютера має багато незручностей: ви не бачите, скільки прочитали і чи багато ще залишилось, не можете перегорнути сторінки, щоб порівняти різні розділи книги або прочитати навмання обрані уривки. Не вийде захопити екран із собою в ліжко або на пляж. Екрани не можна колекціонувати і розставляти на полицях.

Вміння знаходити інформацію за допомогою комп’ютера – це справжнє мистецтво. І ним потрібно навчитися володіти. Адже діти повинні відрізнити потрібну інформацію від непотрібної, глибоку від поверхневої, корисну від беззмістовної та шкідливої. Досить часто діти обмежуються переглядом в комп’ютері детективів, бойовиків, фільмів жаху та трилерів, використовують його для сумнівних ігор. Дуже багато дітей та підлітків проводять майже весь свій вільний час у віртуальному світі, нехтуючи навчанням, друзями, здоров’ям. У них виникла нова форма залежності – комп’ютерна. Як же впливають комп’ютерні ігри на світогляд дітей? Багато хто вважає, що позитивно, інші – негативно.

Перша комп’ютерна гра „Зоряні війни” вийшла у світ 1962 року. Її завдання полягало в тому, щоб відбити астероїди і напади ворожих космічних кораблів. Згодом було створено багато інших ігор. Це пригодницькі ігри, ігри-головоломки, стратегічні ігри та ігри „екшн”. Багато ігор імітують різні види спорту. Чимало з них здобули високу оцінку громадськості, оскільки вони дуже цікаві й допомагають у навчанні. Однак ігри „екшн”, як і ті, що їх називають „шутерами” (стрілялками), часто критикують через їхній агресивний характер. Зазвичай мета цих ігор – вибрати зброю і знищити всіх ворогів: людей та інших істот.

Стає дедалі популярнішим он-лайновий вид комп’ютерної гри. Що особливого у ньому? Її персонажами керує не комп’ютер, а гравці, які через Інтернет одночасно беруть участь у грі. Їх можуть бути тисячі. Популярність таких забав пояснюється можливістю поспілкуватися з іншими. Гравці „розмовляють” одні з одним і відчувають себе частиною всесвітньої родини.

Багато ігор пропагують насильство, секс, брутальну мову. І коли з’явилася гра для ігрових автоматів „Смертельні гонки”, то пролунав протест громадськості проти насильницьких ігор. Адже суть її в тому, щоб переїхати пішоходів. Вигравав той, на чийому рахунку було найбільше жертв.

У грі „Автоармагедон” гравець пройде усі рівні тоді, коли переїде або уб’є 33 тисячі чоловік. Жертв можна не лише чавити колесами, забризкуючи їхньою кров’ю вітрове скло, їх можна поставити на коліна й змусити просити помилування або ж довести до самогубства. Чи шкідлива така імітація насильства? Так! Під час таких ігор підвищується агресивність гравців. Насильство, зображене в комп’ютерних іграх, може бути ще небезпечнішим, ніж телевізійне, оскільки гравець відчуває себе в ролі персонажів, що чинять насильство. Телебачення робить дітей спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри – учасниками. У нових он-лайнових іграх час, котрий гравець витрачає, обмірковуючи свою роль, стає його особистим вкладом, його досягненням, а це заохочує грати далі. Тож для декого ігри стали справжнім наркотиком, і це одна з причин, чому в них грають місяцями або навіть роками.

 Багато дітей зізнається, що нерідко грають в ігри довше, ніж планували. А це негативно позначається на навчанні. Вчені виявили, що комп’ютерні ігри стимулюють лише певну частину дитячого мозку, тому діти повинні більше читати, писати й займатися математикою. До того ж дітям корисно бавитися на вулиці та якомога більше спілкуватися з іншими дітьми.

Існує ще одна небезпека для здоров’я від того, що діти довго вдивляються у монітор – від цього псується зір. Під час роботи з комп’ютером шкідливими факторами є електромагнітне випромінювання і статична електрика. Виміри, які зробили експерти Російської академії наук показали, що вона є такою ж, як і радіаційний фон землі. Електромагнітне випромінювання від якісного комп’ютера відповідає нормативам. Однак із бокових і задніх стінок комп’ютера низької якості рівень електромагнітних випромінювань може бути підвищеним. Також у приміщенні, де працює комп’ютер, змінюється рівень вологості повітря. Діти можуть болісно реагувати на такі зміни: у них може з’явитися сухість в горлі, покашлювання. А тому при роботі з комп’ютером необхідно дотримуватись таких правил безпеки:

· комп’ютер потрібно розташовувати в кутку чи задньою стінкою до стіни;

· у приміщенні, де працює комп’ютер, необхідне щоденне вологе прибирання;

· до і після роботи на комп’ютері слід протирати екран спеціальними серветками;

· вважають, що наші зелені друзі – кактуси – також допомагають зменшити негативний вплив комп’ютера;

· під час грози обов’язково вимикайте комп’ютер;

· не забувайте частіше провітрювати кімнату. 

У Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри. Результати цих досліджень вражають:

· у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку;

· комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок;

· у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції, навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку. 

 В ігрових залах немає фахівців, здатних керувати заняттями дітей, адже підприємці не ставлять перед собою таке завдання. Найчастіше вони самі добирають для дітей „розклад навчання”: жорстокі ігри та віртуальні розваги. Популярність ігор он-лайн зростає в цілому світі. Відкривається дедалі більше Інтернет-кафе, обладнаних комп’ютерами, на яких можна за відповідну плату пограти у мережеві ігри. Тож ігрова індустрія процвітає. І неможливо заперечити небезпеку, яку вона криє в собі. Чи може людина піддавати ризику своє здоров’я, викидати на вітер багато часу й грошей та призвичаюватися до жахливого насильства і при цьому не зазнавати жодних серйозних наслідків? Звичайно ж, ні. Тому це неправда, що комп’ютерні ігри завжди навчальні, що це – лише невинні забави.

Більшість гравців, потерпаючи від комп’ютерної залежності, „надмірно дратівливі”, „запальні”, емоційно нестійкі. Але в процесі гри настрій покращується, з’являються позитивні емоції. Та після закінчення гри настрій знову погіршується, швидко повертаючись на початковий рівень, залишається до наступного „входження” у віртуальний світ. Для гравця реальний світ нудний, нецікавий і повний небезпеки. Тому він намагається жити в іншому світі – віртуальному, де все дозволено, де він встановлює правила гри. А вихід із гри може навіть спричинити депресивний стан. Та якщо знати міру, то негативний вплив комп’ютерних ігор буде мінімальним.

Не можемо ми сьогодні не згадати і про мобільні телефони: їх користь і шкоду. Ми звикли ставитися до мобільного телефону як до цілком безпечної речі, тому й носимо його в кишені, сумочці чи на шиї. Виявляється, це дуже небезпечно. Не так давно відразу кілька фатальних випадків сталися внаслідок вибуху мобільних телефонів. Це шокувало мільйони їх власників. Ось деякі приклади таких випадків: 

· У Китаї внаслідок вибуху мобільника загинув підліток, який мав звичку носити апарат у кишені сорочки.

· 59-річний каліфорнієць дістав опіки половини тіла внаслідок самозаймання мобільного телефону в його кишені.

· Ще одна американка постраждала від вибуху мобільника – обпечені обличчя і руки.

· Через займання акумулятора мобілки сталася пожежа в одній з московських квартир.

· У Дніпропетровську внаслідок самозаймання телефону, який був підключений до зарядного пристрою, загинуло подружжя.

· Кілька випадків вибуху мобільних телефонів зафіксовано в Київській області. 

 А нещодавно в редакції газети „Експрес” (м. Львів) серед білого дня в одного з журналістів вибухнув мобільний телефон. А сталося ось що: мобільний, який годину тому було під’єднано до зарядного пристрою, раптом вибухнув. І таких випадків багато. Більшість з них трапляються саме вночі. Хоча в цей час заряджати апарат і справді зручно, задля безпеки потрібно змінити свої звички. Удень, принаймні, більше шансів вчасно зреагувати на ситуацію. Крім того, йдучи у сауну чи на пляж, залишайте мобільник удома. Ризик вибуху акумуляторного пристрою під впливом температури понад 30° збільшується втричі.

Про заходи безпеки з мобілками говорять уже давно: краще носити апарат у спеціальних чохлах, аби уникнути контакту з тілом. Не варто класти його до кишені, особливо нагрудної. Зовсім неприпустимо носити телефон на шийному шнурочку, коли він звисає у ділянці сонячного сплетіння. Не можна залишати трубку заряджатися на легкозаймистих предметах (папір, килим) і не ставити телефон на зарядку вночі, адже більшість апаратів вибухає саме під час заряджання. А ще – не купуйте батареї невідомих виробників, які декларують величезну електричну ємність. Крім того, несумлінні виробники, аби здешевити свою продукцію, не обладнують її вмонтованими схемами захисту. І ще. Недавні дослідження британських вчених підтвердили, що випромінювання мобільників і справді пришвидшує реакцію головного мозку, тому збільшується ризик розвитку онкологічних хвороб. А також, як бачимо, небезпека може чатувати на нас ще й у вигляді травмування. Навряд чи застереження медиків приведуть до того, що хтось відмовиться від цього зручного засобу спілкування. Адже для дітей – це оперативний зв’язок з батьками. Нині мобільний телефон дає можливість своєчасно повідомити батькам, що діти закінчили навчання, і взагалі де вони знаходяться на протязі дня.

 Проте на уроці використання телефонів може заважати проводити повноцінний навчальний процес. До того ж під час виконання самостійних, контрольних робіт в учнів часто виникає ідея використати мобільний телефон як джерело списування. Більшість школярів користується телефоном з відеокамерами, доступом до Інтернету. Діти хочуть бути оригінальними, щоб когось принизити чи самому похизуватися. Таким чином пропагується жорстокість і розпуста. Поява подібних тенденцій в учнівському середовищі викликає занепокоєння і стурбованість. В зв’язку з цим міністр освіти видав наказ Міністерства освіти і науки України від 24.05.07 № 420 „Про використання мобільних телефонів під час навчального процесу”. Цим наказом забороняється користування з 1 вересня 2007 року мобільним телефоном у школі. Учні мають користуватися мобілками лише як засобом зв’язку і не під час уроків.

На головну