Головна

Здобутки наших учнів

Маркушевська Софія



Чому?
Чому в житті нам хочеться кохати,
чому без цього ми не можем жить,
чому ми прагнем радість дарувати
і самі так хочемо любить?

Чому ми хочемо любові,
чому обійм, цілунків і зізнань,
чому в тілах пульсуючої крові,
в душі жадаєм сподівань?

Чому влаштовано так світ,
чому ми пройняті любов'ю,
чому ми любим сотні літ,
хоч серце ополите кров'ю?

Чому надіємся і вірим,
чому у відчай не впадаєм,
чому любов свою не мірим,
а з нею далі в світ ступаєм?




* * *
Я назавжди тебе запам'таю,
бо так люблю, та добре знаю
не зустрітись більше нам з тобою,
оповиті дні наші журбою.
В очах криштальний білий сніг,
не ступиш більше ти на мій поріг,
мене не поцілуєш, до мене не торкнешся
і якби я хотіла, та ти не повернешся.
А я все згадую – все пам'ятаю,
я так любила й так страждаю,
хоч все погасло, пройшло, минуло,
та я нічого не забула.
І кожне слово твоє пам'ятаю,
що ти повернешся – я досі чекаю,
що знову зустрінемось ми із тобою,
але не зимою, не холодною зимою.
Прийде весна, розтане крига
і стану я навік щаслива,
бо я пережила всі наші почуття,
ти все полишив, вернув в небуття.
В майбутньому згадаєм, посміхнемся
і якби ми хотіли, та ми не вернемся,
не вернем той час, ті погляди кохані,
очі палаючі і зустрічі чекані.
А я тобі вдячна за все, що було,
твою посмішку, руки, ніжність тепло,
за те, що ми разом пройшли,
не зважаючи на все, один одного знайшли.
І в думках твій образ вкотре оживає,
в серці кров знову виринає,
так більше я не покохаю,
що було навік запам'ятаю…




Сад Марія



Чому?
Чому любов, що спалює до тла,
Щасливою зробити не змогла?
Чому це почуття лиш муки?
Чому любов не може бути без розлуки?

Чому любов, неначе злива,
Немов погода на весні вразлива?
Чому вмира від погляду німого,
Не випросиш її рятунку в Бога?

Чому, як та гроза посеред літа,
В душі здіймає біль несамовито?
Осіннім листям прикриває сльози.
Чому без неї в серці лиш морози?

Чому любов, що спалює до тла,
Щасливою зробити не змогла?
Проте є вартим хоча б раз згоріти,
Ніж все життя отак спокійно тліти.




* * *
Доля – дорога
Кохання – печаль
Знову з порогу
Дивлюся у даль.
Знову у неба
Поради прошу,
Що мені треба -
Сама не знайду.




Тетера Іванна








Грицюк Іванка