Головна

Шевченко Тетяна

Шевченко Тетяна Валеріївна народилася 12 квітня 1987 року в с.Шпанів, що на Рівненщині. Мати — Утрата Галина Костянтинівна, 1964 року народження, начальник відділу Рівненського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Батько — Утрата Валерій Михайлович, 1964 року народження, помер у 1994 році. Брат — Утрата Віталій Валерійович, 1994 року народження, учень Шпанівської'ЗОШ І-ІІ ст. У 1994-2002 pp. навчалась у Шпанівській загальноосвітній школі, яку закінчила з похвальною грамотою. У 2001 р. зайняла III місце в районному конкурсі на кращий плакат на тему: «Скажи наркотикам — ні». У 2002 р. зайняла І місце в районному конкурсі читців-декламаторів, який проводився серед загальноосвітніх та середніх спеціальних закладів району. У 2002-2004 pp. навчалась у фізико-ма-тематичному класі Рівненського обласного ліцею-інтернату.

У 2004 р. отримала І місце за кращу роботу, представлену на науковій конференції «Ліхтар знань». Кращі поетичні твори публікувалися в обласній громадсько-політичній молодіжній газеті «Зміна» та районному тижневику «Слово і час». У 2004 р. за досягнення у вивченні української мови та літератури отримала іменну стипендію. З цього ж року навчаюсь у Рівненському державному гуманітарному університеті на факультеті української філології за спеціальністю: «Українська мова, література та англійська мова, література».

У вільний час пишу поезії та оповідання. До своїх поезій вигадую малюнки. Люблю фотографувати природу, особливо під час грози та заходу сонця. Подобається мені блакить неба, білосніжність зими, весняний бузок, кора лісових дерев, квіти. Люблю слухати класичну музику. Одне із захоплень — створення картин із різних природних матеріалів, тканин, бісеру. Девіз життя: «Щоб досягнути щастя, треба жити за Божими законами». Дякую всім, хто допомагає мені крокувати життєвим та творчим шляхом. Особлива подяка Кравцю Дмитру Володимировичу, викладачу Рівненського державного гуманітарного університету, за підтримку та розуміння.

***
У сонячних променях літа
Лежала надія розбита.
До неї підходили люди,
Дивилися далі що буде.
Хто кинув її помирати?
А може, собі підібрати?
Та сонце пекло, припікало,
Надію повільно вбивало,
Сушило її, випікало.
Страшенно надія страждала.
Чар ночі на землю спускався
І люд у домівки вертався,
Надія і далі лежала.
Яка її доля спіткала?
Нічого з тих пір не змінилось,
Усе на місцях залишилось.
Ішли і беззвучно топтали,
Вмирати її полишали.
Ось дощик почав накрапати,
Надію до купи складати,
А потім по світу розносив
I кожному в серце доносив.
А в кого це серце стверділо,
Надією знову забило,
І знову життя полюбило,
По-справжньому жити хотіло.
Якщо ви побачите мрію,
Уламки якої жевріють,
Ніколи її не минайте,
До себе її пригортайте,
З надією разом з'єднайте,
Живіть, відчувайте, кохайте.
Нехай ваша мрія й надія
Горить у душі, а не тліє.
19.09.2007



***
Забарвлення сонця і листя,
І осінь блукає в садах.
На променях доля іскриться,
Пройшовшись по темних рядках.
Пронизливий холод в долонях,
Барвиста, клекочуча даль.
Нависло повітря на скронях,
А серцю нічого не жаль.
Як швидко пролинули роки,
Безглуздістю всипавши ніч.
Годинник пробив усі строки,
Сказавши одну тільки річ.
А річка життя повноводна
Зчерпалась до скону давно.
До плину швидкого не годна,
Напевно, і їй все-одно.
Ось так і життя безупинно
Пливе, каламутить, кричить.
А стало на хвильку нестримно,
І в холоді знову мовчить.
17.10.2003

***
А скрізь тумани, озеро, ваніль...
Вона не стримала свій неспокійний біль.
Ось терен по кімнаті всій поплівся.
Колись, коханцем будучи, він злився.
Тепер же просто плазував по стінах
Так, як колись, у цій кімнаті на колінах.
Зректися, вмерти, відпустить.
Покручена в думках, озлоблена душа болить.
Сп'янілий смуток ріки загатив,
Стихію зла і страдництва втопив.
Сердечні твої рани розривались
І кожна з них про сором зізнавалась.
Тьмяніє відблиск від морського полотна,
Бо із пітьми не підведеться вже вона.
21.07.2003