Так сталося, що ми отримали у спадок скалічену історію. Десятиліттями книги, газети, наукові праці відбирали у нас наших предків, наші здобутки, наші досягнення і навіть наші втрати. Переписати кілька абзаців, змінити дати — просто. Але змінити минуле, відібрати пам"ять про нього — неможливо! Зараз ми знову відкриваємо для себе свою країну, свої міста і села, свої родини. Скільки таємниць вони приховують!Ми можемо прожити все життя і нічого не знати про місце, де живемо...

За 6 кілометрів на північ від Рівного, при річці Усті, на мальовничих пагорбах північної межі Волинської височини, розташувалося невелике село Шпанів. На перший погляд воно нічим не відрізняється від сотень інших сіл: мальовнича місцевість, працьовиті люди... Проте є у Шпанова те, що робить його неповторним — своя історія.

Народне осмислення назви Шпанова різне. То в зв"язку з словом шпанка "вишня" (тут, мовляв, були гаї шпанки), то в єдності з дієсловом шпанувати "бути волокитником, осередком шпани". Крім того, є говіркове шпанський "іспанський"; Шпанія "Іспанія", прізвища в актах з 1293 року Шпон, Спан.

Шпанів багато має іменованих місць. Ось декілька: Містечко (або Окіп) — головна й старовинна дільниця біля замкового ставу, де було єврейське кладовище Окописько; Ксьондзівщина — куток в околиці збудованого в 1727 році костела; Лука — дільниця біля однойменного лугу; Гора - квартал на висотному місці в напрямку залізниці; Заріччя — куток по другому боці річки; Безодня — струмок, формувавший замковий став; Вали — колишні фортечні насипи; Курган — староруський могильник;За клунями -городи за господарськими садибами; За млином — колишній заливний луг по другому боці водяного млина; За криницями — сінокіс за джерельними криничками; Павлівщина — великий лісомасив; Сирець — струмок, який брав початок з болотних мокрот; Фоса — прокопана осушувальна канава; Велике і Мале озеро — два суміжні зникаючі озера.

Вперше згадку про Шпанів знаходимо в акті 1562 року, де вказується, "...містечко Шпанів з замком не входить до Рівненського ключа". Акт 1570 року підтверджує право власності на містечко Шпанів за Федором Чапличем, який "платить в казну податок від 30 "димів". Саме Чапличам, рід яких бере свій початок від Андрія Чаплі ще з середини ХУ столітті, завдячує тогочасне містечко своєю славою. З часом від назви цього маєтку представники роду починають себе іменувати Чапличами-Шпанівськими.

Чапличі володіли великими маєтностями. За даними подимного тарифу 1629 року їм належало 24 поселення. З них у межах сучасного Рівненського району: Понебель, Карпилівка, Шпанів, Плоска, Метків, ОлексиН. Русвиль, Зозів, Шпаків, Милостів, Шубків, ПідлісцІ. Це — далеко не весь перелік земель, яким володіла родина, що іі за стилем поведінки та способом життя цілком можна вважати магнатською. До 1583 року Чапличам належали й Тайкури, але після одруження Теодори Шпанівської з Юрієм Вишневецьким вони у складі посагу відійшли цьому могутньому роду.

На жаль, у 30-х роках ХУП століття. Чапличі залишають Шпанів — своє родове гніздо, яке впродовж років слугувало резиденцією не одному поколінню. У той час у навколишніх лісах діяв каральний загін, якому приписують розорення Шпанівського замку, після чого він надовго втрачає свою велич.Тепер про його існування нагадує лише невисокий пагорб, укритий молодими деревами, і мало кому спаде на думку, що вони переплетінням своїх коренів щороку руйнують сховані від людського ока підземелля стародавнього замку — єдине, що від нього залишилось.

Рід Чапличів переніс свою резиденцію до Киселина (сучасний Локачівський район Волинської області) і саме там було збудовано академію, яку пізніше стали називати Киселинською. Існує версія, що Киселинська академія проіснувала до 1658-1660рр., коли останні з социніан були вигнані з Речі Посполитої. Після закриття академії двір Чапличів-Шпанівських поступово занепадає.

Пізніше маєток перейшов до Чолганських, а згодом до Пеплавських, яким він належав майже 100 років. У другій половині ХУШ столітті Шпанів купив Ян Казимир Стецький з Межирічів Корецьких, будівничий і володар маєтку в Кустині.

У кінці ХУШ століття Кароль Стецький побудував у Шпанові палац у стилі класицизму, можливо, використавши мури більш давньої споруди.

У 1815 році після одруження з онукою Стецького маєток переходить до Михайла Радзивілла (1778-1850)— литовського князя і одного з ватажків польського повстання проти Росії 1830-31 років. Після поразки повстанців князь Михайло був засланий до Сибіру, з ним поїхала його дружина і малолітні діти. Князівську власність було конфісковано і російською владою передано братові Леонові Радзивіллу (1821-1896). Останнім власником маєтку у Шпанові до 1939 року бу Януш Радзивілл.

В 1815-30 рр з ініціативи Михайла Гедеона Радзивілла, скоріш за все за проектом Генрика Латтара, палац перетворився на велику й гарну резиденцію, посеред прекрасної природи понад мальовничим ставом. У сорокових роках ХІХ століття Хелена Радзивілова (княжна Віленська) повністю переплановує ландшафти Шпанова: осушує болота, очищає ставки, закладає сади і парки.

Довкола палацу був розбитий парк за проектом Дионісія Міклера і побудовано декілька інших житлових приміщень, серед яких звертає на себе увагу триповерховий флігель у формі латинської літери L .Цей будинок зберігся дотепер, а раніше використовувався Радзивіллами як літня резиденція після пожежі 1870 року, котра майже повністю знищила палац, після якої він уже не відбудовувався, оскільки князі переїхали до Неборова.

На кінець ХІХ століття у містечку налічувалось75 дворів, 887 жителів, з яких 113 сповідували католицизм; тут був власний млин, школа, крамниці, гуральня (52,890 відер річної продажі).

Окрім того, у селі стоїть барокковий костел святих Петра і Павла, закладений у 1726році з ініціативи київського підстарости Петра Пеплавського.

За перееазами, костел сотні років слугував усипальницею князів Радзивіллів. У 1945 році він був зачинений і згодом перетворився на руїну. Протягом останніх років пам"ятка була відремонтована зусиллями громади Української Православної Церкви (Київський Патріархат) і стала православним храмом.

У 1855 році на кошти князя Радзивілла (із казни було положено 298 руб.) була збудована кам"яна церква Святої Великомучениці Варвари, за якою рахувався фруктовий сад та 47 десятин землі.

Маєток у Шпанові було дуже поруйновано після Другої світової війни, коли на його території знаходилася радянська військова частина. Незважаючи на це, триповерховий флігель і декілька оригінальних будинків збереглися донині. У них живуть люди, хоч флігель в аварійному стані, а коштів на його реставрацію, як завжди, не вистачає. Поруч знаходяться руїни палацу та вхід до частково засипаних підземель.

Сесією Шпанівської сільської Ради палацовому комплексу, церкві святих Петра і Павла, церкві Святої Великомучениці Варвари надано статус пам"яток історіі та архітектури місцевого значення. Після десятиліть руйнувань та жорстокого ставлення байдужого до української історії радянського режиму вони потребують реставрації. Хочеться сподіватися, що серед нас знайдуться власні чапличі-радзивіли,які зможуть відродити славу і велич древнього Шпанова.