Леміч (дівоче Кріса) Ольга Йосипівна народилась 15 березня 1950 року в багатодітній сім’ї – десятою, в селі Ромейки Володимирецького району Рівненської області. Батько Кріса Йосип Васильович 1907 р.н. на той час мав освіту 3 класи (шість років) польської школи, був майстер на всі руки, мав талант до музики, грав на скрипці, гармошці, балалайці, і ще вичиняв шкури і шив кожухи. Мав свою кузню, мав хист до столярки і мулярки, мурував печі і грубки, шив одяг для всієї сім’ї, це було до війни. З війни батько прийшов інвалідом без лівої руки, і хоч на протезі, але робив все і все в нього виходило, крім музики. Мати Кріса Анастасія Климівна 1906 р.н. була неграмотна, але мала хороший голос, знала безліч пісень, всі біблійні притчі, і могла вирахувати всі дні великих і маленьких свят по пам’яті.

У сім років Ольга пішла в школу. Вісім класів закінчила в 1965 році в Ромейківській восьмирічній школі. Дев’ятий і десятий клас закінчила в 1967 році в Антонівській середній школі, яка знаходилася через 15 кілометрів від Ромейок. Деякий час працювала секретарем сільської ради с. Ромейки.

В 1970 році приїхала в с.Зоря Рівненського району. Працювала обліковцем Зорянського відділення колгоспу.

В 1972 році відмінно закінчила Львівську однорічну школу садівництва. Вийшла заміж за Леміча Миколу Васильовича в 1973 році. Народила трьох синів і разом з чоловіком виховувала. Всі сини мають вищу освіту, на даний час мають свої сім’ї. За період з 1974 року працювала поварем, начальником відділення зв’язку, зав. будинком культури і на інших роботах.

З 1986 року працює бібліотекарем в с.Білів (відмінно закінчила (заочно) Дубенське культурно-освітнє училище), і по даний час працює. Також Ольга займається творчістю, пише вірші для душі, які неодноразово були надруковані в газетах.

Відеоролик з віршем Ольги Леміч "Про село Білів":

СИРОТА
(читаючи Т.Г.Шевченка)

Чому в лузі верба гнеться?
Вітер пригинає,
Чому плаче сиротина?
Бо мами не має.

Саме собі без родини,
Одне, як билина,
Стоїть, плаче в "Переході",
Просить милостиню.

Замурзане. обідране.
Ручечку протяне.
Дехто кине копієчку,
А хто - і не гляне.

- Розвелось вас, де не глянеш,
Плюне спересердя,
А воно загляда в очі,
Просить милосердя.

Знайшло собі компанію,
Бомжів таких самих,
Та й туляться по підвалах,
Притулку шукають.

Є в них старший, йому малі
Данину приносять,
Забере все до копійки,
Що за день напросять.

Стоїть, дрижить, стулилося,
В драній одежині,
Щодень плаче в "Переході",
Просить милостиню.