Видатні особи

Войнарович-Лимич Анна Андріївна

Книга – друг на все життя

(23.11.1954 р., м. Здолбунів Рівненської області) – українська поетеса і журналістка.

Закінчила Здолбунівську середню школу №5, Рівненське торгово-кулінарне училище і філологічний факультет Рівненського педінституту. Вчителювала в школах Здолбунівського району, була редактором радіомовлення на Квасилівському заводі «Рівнесільмаш», редактором газети «Голос Волині» (Квасилів), «Слово і час» (Рівне). Довгий час жила і працювала в Квасилові.

Поетеса друкується в багатьох часописах – українських і зарубіжних. Авторка поетичних збірок «Едемський сад» (1992), «Світло для тебе» (1995), «Осіння кава» (2000), «Воскресіння» (2004), книжки віршів для дітей «Жили-були ліньки» (1993), «Мишенята» (1999).


Диб’як Неоніла Ананіївна

Книга – друг на все життя

(6.10.1954 р., с. Мошків Млинівського району Рівненської області) – українська поетеса.

Закінчила Кременецьке педагогічне училище, Рівненський державний педагогічний інститут. Працювала у Квасилівському дитячому садку, а потім у школі. У 1985-2003 рр. була інспектором, методистом Рівненського райвідділу освіти, очолює відділ внутрішньої політики райдержадміністрації. Член Національної спілки письменників України. Часто публікується у періодиці. Авторка поетичних збірок «Жіночі етюди» (1995), «Голос вечірнього птаха» (1999), «Літургія осіннього саду» (2003), і «Цвіт сон-трави» (2004).


Либовицький Володимир Володимирович

(листопад 1906 р. с. Новини Млинівського р-ну Рівненської обл. – 1984 р., с. Псари біля Праги) – чеський поет, балетмейстер, театральний діяч.

Володимир Либовицький жив і працював у різних місцях. Свої перші поетичні твори друкував у чеському тижневику «Голос Волині», що видавався у Квасилові, під псевдонімом Іржі Класек, пізніше у Львівській газеті «Діло». Займався театральною діяльністю. Перед другою світовою війною був директором Земського театру Підкарпатської Русі, працював на Новій сцені в Хусті, потім у Братіславькому народному театрі, у Празькому балеті. Він знімався у фільмі «Полонинська любов», написав лібретто балету «Марійка», автор багатьох хореографічних танців. У 1967 році відвідав своє рідне село, зустрічався з учнями й селянами. Останні роки прожив у Псарах, неподалік від Праги. Матеріали про нього зберігаються у Млинівському краєзнавчому музеї.


Коваль Микола Леонідович

Книга – друг на все життя

1952 року народження. Після закінчення школи №3 в селищі Здолбунів-2, навчався у вищому військовому училищі м. Чернігова, де й здобув професію військового льотчика. За високі показові польоти першу свою нагороду отримав від міністра оборони СРСР. Служив у Польщі, Казахстані, Афганістані, Чехословаччині. Був нагороджений орденом бойового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, орденом Леніна.

У 1992 р. свій вищий пілотаж демонстрував у Сполучених Штатах Америки. Був нагороджений міністром оборони США і отримав звання «Король повітряного простору світу». У 1996 та 1997 роках два рази поспіль виборов перше місце у показових польотах серед 52 країн. Особисто був нагороджений королевою Британії Єлизаветою ІІ та президентом України Л. Кучмою. Королева Британії запросила Миколу Леонідовича на святкування свого дня народження.

На даний час М.Л. Коваль працює технічним директором авіаційного аеропорта в м. Миколаїв.


Баранович Валентина Володимирівна

Книга – друг на все життя

Вишивка стала частиною життя для народної умілиці, майстра декоративного мистецтва Баранович Валентини Володимирівни. Вона уродженка с. Мительно Волинської області, а з 1976 року живе і працює в Квасилові. Тут вийшла заміж, виростила двох дітей, має онучку. Своїй доньці та онуці передає все вміння й любов до народного мистецтва. Вишивати майстриню ще з дитинства навчила мама. Далі вона по крупинках переймала знання та володіння різними техніками вишивки від старших людей.

Окрім диплома бухгалтера-оператора Валентина Володимирівна отримала диплом майстра декоративного мистецтва, навчаючись у Рівненській художній школі. Там вона вдосконалила свою майстерність і опанувала різні види хрестикового, гладдєвого вишивання, вирізування та вибивання, що й застосовує на практиці, поєднуючи різні види вишивки в одному виробі. Гаптовані витвори зацікавили знавців та аматорів народного мистецтва. Творче об’єднання «Митці Рівненщини» презентувало роботи майстрині на виставках у Києві, Львові та багатьох містах України. Милують око своєю красою рушники та сорочки, жіночі костюми та чоловічі краватки, серветки, доріжки і подушки. А вишивані ікони наче оживають на полотні.

Валентина Володимирівна не уявляє себе без вишивки. І, незважаючи на щоденні клопоти та втому, кожну вільну хвилину віддає улюбленій справі, адже звичайне захоплення перетворилося на стан її душі.

роботи Валентини Володимирівної >>>


Олена Єфімчук

Книга – друг на все життя

Олена Єфімчук народилася в Рівному. Вчилась у школі, університеті, аспірантурі, викладала мистецтвознавство та математику в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Називаючись Єфімчук Оленою, отримала премію Олеся Гончара за збірку новел "Юрба", редагувала Інтернет- сайт "Крейда" (www.krejda.org.ua) і дружила з різним цікавим народом.

Потім стала заміжньою жінкою, перебралась у Київ і народила сина Марка Артемовича.

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ

Упирята не мають ні імені, ні статі. Сліпі і лисі сидять в мулі, тільки шукають купштьський вогонь, щоб посипати попелом голову і почути, як хтось покличе когось - тоді матимуть ім'я і стать. Тільки не щастить ніколи почути. Один я став винятком.

Тепер я живу серед них нічий, неприкаяний, дружу з усією нечистю, або нашими, як ми між собою зовемося. Іноді ходжу до людей, щільніше загорнувшись в своє ім'я. Броджу туди-сюди або приходжу на громадські халявні концерти чи салют на День Незалежності.

Мені дуже хочеться жити по-справжньому, людським життям, нам усім хочеться - ночами осінніми сидимо іноді, і кожен розповідає все, що знає про людей.

Зараз якраз настає осінь, і щоб не слухати того всього - сьогодні ввечері захотілось мені в місто. Там є такий маленький театр - медово світиться люстра за великими шибками вікон, перед початком вистави. Йти туди - велика радість, проте не завжди можна - треба ще мати гроші, а вони в нас з'являються, тільки коли десь втоне хтось чи заблудиться, чи загубить або русалки когось залоскочуть.

Так от. Були в нас гроші, забрав я їх, причесався, обсушився і пішов у театр, майже зовсім схожий на людину, тільки що руки холодні і сині...