Квасилів моє коріння і доля

Кланяюсь тобі, моє село,
Від суєт історії далеке.
Ти - моє пречисте джерело
З добротою мудрого лелеки.
Неоніла Диб'як

Дерево гине без коріння, бо саме завдяки корінню воно отримує воду і поживні речовини. У кожного народу теж є коріння - його минуле, традиції, звичаї, пісні, легенди. Ми - частинка народу. Отже, вивчаючи свою історію, продовжуючи традиції, ми зміцнюємо коріння всього народу.

На нашій славній Україні є багато великих міст, маленьких містечок, сіл і селищ. Одні з них славляться величними історичними подіями чи реліквіями, інші належать до менш славетних. Моє селище Квасилів Рівненського району Рівненської області не відноситься ні до перших, ні до других, проте має своєрідне минуле та непересічні долі людей, які знайшли тут прихисток та свою другу батьківщину.

Перша писемна згадка про Квасилів датується 1445 роком. З книги Ярослава Веленського „Хроніка Квасилова" ми дізнаємось про хутірець при „Чумацькому шляхові" Кременець-Здолбунів-Рівне, де стояв панський замок та забудови орендаторів. Акт 1445 року повідомляє, що воєвода Степан засвідчує домовлену зустріч краян, серед яких був „пан Банко з Квасилова". У дарчій грамоті 1470 року читаємо: „Сє я Банко Скердеєвич сын Джусин ис Квасилова... вызнаваю, иж я князю Сємєну Василєвичу дедечу Збаразькому продал єсьми єму весную отчизну и дедину свою на веки веком".

Особливо виразні територіальні координати Квасилова подає з 1478 року грамота, де мовиться про те, як пан Банко Джусич із Квасилова ділить із своїм братаничем паном Олехном Джусою свою дідизну. Ось ці рядки: „Я пан Банко Джусич с Квасилова пан Холмскии чиним знаменито сим нашим листом хто на него посмотрит или чтучи его услышит кому ж будет его потребизно иж своим братаничом с паном Олехном Джусою по нашой по доброй воли без каждого принуждения имели есмо дел у нашой дедичной отчизне. Мне пану Банку досталосе на мою делницю Квасилово а Басов Кут, а Бережаны, а Колодное, а Корнино..."

Існує декілька версій звідки пішла назва нашого селища. Колись це був край лісів та імлистих боліт. І люди, які тут проживали, фактично „квасились" у жахливій багнюці. Інша версія відштовхувалася від виробництва квасу і передбачала дослівний переклад назви Квасилів - „квасом сильні". Також є думка, що Квасилів походить від прізвища (прізвиська) Квасило. У нього кінцеве „ило", приєднане до кореневого „Квас", мало значення чогось негативного. Прізвище Квас („Иван Квас из Луцка") засвідчене з 1488 року. Можливо, первісне Квасило означало „людину, яка завжди має кислу подобу", „квасити губи", тобто проявляти невдоволення.

Існує також народне осмислення назви Квасилів. Так, одна з легенд розповідає. Якось навесні, коли Устя розкинула свої води на десятки миль, три околишні малоземельці з півдня подались шукати нові „займи" для нової оселі. У надвечір'я після довгих пошуків наглянули місцину, яка всім прийшла до вподоби. І тут, біля джерельця, почали підбирати „займі" назву. У той час один з них черпнув джерельної води й каже: „О, то справжнє квасило! Таку гіркоту пробую уперше!". Пожурились вони, та й зійшлись на тому, що назвали її Квасило. Від того і наш Квасилів зветься.

Старожили, серед яких і деякі з покоління чеських переселенців, бережуть у пам'яті немало цікавого з історії поселення, його назв. Ось дещо з їх розповідей. Від селища Здолбунова через Квасилів до Усті пробивалась річечка (нині - ледь помітний струмок) Рудка, названа так за її рудий колір води. У північній околиці селища були урочища: Безодня - дуже грузьке болото; Трясовина - нині осушена драговина; Плав - великий надрічковий заливний луг; Коло греблі; Очеретисько, Кемпа - островок на річці; Западина - глибокий рів, яма між підвищеннями; Вільшина - пасовисько в заростях вільхи; За лозою - луг за урочищем Лоза; Горішній кінець; Долинний куток; Сліпа вулиця.

Село, як свідчить Василь Свирид, мало свої назви урочищ, як Вовківня -поле на місці чагарника, яру, що вважався небезпечним для перехожих; Дуб овець - орний ґрунт в околиці молодого дубового гаю; Стависько - нарічковий луг з колишнім ставом; Полоски - вузькі клаптики сінокосів; Полуволоки -ґрунти з колишніми наділами розміром 18 гектарів; На курганах - в околиці курганних могильників; Помірки - поля з намірами невеликих розмірів; Яндурове - сінокіс на маєтності Яндури; Загороди - орні грунти за городами; За озерами - пасовисько, луг за озерами.

У новіші часи Квасилів згадується дуже часто. І знову ж у різних формах. То як „Квасилов", то як „Квасилова", то як „Квасилово". У XIX столітті на лівому березі річки Усті осідають чеські колоністи, поселення яких пізніше отримує назву Квасилів Чеський, правобережне село відповідно звалося Квасилів Український. Протягом усієї історії від початку існування Квасилів був одним з осередків як політичного, так і громадського життя Волині. Мабуть, велику роль у цьому відігравала близькість Рівного.

Провідний слід в історії селища Квасилів залишили чехи-поселенці. За давніми переказами російський цар Олександр II був в гостях у австро-угорського цесаря Франца-Йосипа. Під час подорожей по європейських державах російському монарху найбільше сподобались господарства чехів. На той час Чехія входила до складу Австро-Угорської імперії. В розмовах на різні теми Олександр II, між іншим, сказав, що, порівнюючи із сусідніми державами, такого порядку як в хазяйствах місцевих жителів, він не бачив ніде. І був би не проти, аби і у себе завести такі ж порядки. В подальшій розмові вирішили, що добре було б, аби частина підвладних жителів Австро-Угорського цісаря переїхала на проживання в Росію і показала, як потрібно господарювати на землі. Франц-Йосип відповів, що не буде заперечувати бажаючим переселитися в Росію. Невдовзі після цієї зустрічі у всіх газетах Австро-Угорщини було опубліковано, що в Росії є на продаж багато дешевих земельних угідь і уряд дозволяє виїзд на нове місце проживання. Так в 1868 році чехи почали переселення.

Масові переселення почалися в 60-х роках XIX ст. Так про це говорить „Хроніка Квасилова", складена Ярославом Веленським по спогадах Йозефа Нагловського - старого жителя Квасилова. Книга розповідає про кмітливість і заповзятливість чехів, які вирішили купити хутір, коли дізналися, що біля нього буде прокладено залізницю. Тоді ж вони склали свої гроші і купили на них землю навколо хутора. Були і такі, яким не подобалась місцевість (болото, гнилий ліс). Такі продавали землю і виїздили. А ті, що залишились, почали будуватися, заводити господарство.

Марія Томашова (за матеріалами журналу „Вірний вартовий") повідомляє, що весною 1869 року Франтішек Райх, торговець із Глушіце біля Нового Биджова, і Йозеф Земан, пивовар, поїхали в Росію. Того ж року Франтішек Райх познайомився з адміністратором маєтку князів Зигмунда і Карла Радзівілів у Шпакові під Рівним. До Ф.Райха і Й.Земана, яким адміністратор запропонував купити маєток у Квасилові, приєднався Антонін Саранський. Оглянувши цей маєток, і, домовившись з адміністратором, що для здійснення покупки організують відповідну спілку зацікавлених людей, вони троє повернулися до Чехії. Тут вони майже цілий рік шукали спільників у задуманій справі, котрі, продавши свої землі в Чехії, і, склавши виручені гроші разом, могли б оплатити хоча б половину вартості маєтку у Квасилові. Врешті, такі люди знайшлися.

І ось, 17 квітня 1870 року відправилася перша група чеських селян з Младоболеславського краю. Важкою і сумною була їхня дорога. На кордоні переселенці зупинилися, стали на коліна, помолилися і заспівали. Спочатку сумно затягнули чеський гімн „Де мій рідний дім", а потім пісню, що починається словами:

Засвіти мені ти, сонце золоте,

На останній з батьківщини крок...

Гірко заплакали і подалися вперед, назустріч невідомій долі. І так після 2-4 денної дороги дісталися врешті-решт до Квасилова.

До перших чеських поселенців Квасилова слід додати такі прізвища, як Перний, Земан, Яи Зах, Ян Чижик, Вацлав Влах, Вацлав Зіх, Мартинек, інші. Всі вони склалися і першу половину вартості маєтку внесли. Квасилівський маєток орендував якийсь єврей. Він не хотів допустити нових хазяїв до маєтку, вважав, що „купча" розірветься і він у подальшому буде ним володіти. Але довелося поїхати, отримавши наказ про негайне звільнення двору. Це було 29 червня 1870 року, саме на православне свято святих Апостолів Петра і Павла. В цей день в будинок управителя, який називався „замком" (пізніше -приміщення колишньої школи) поселилися нові господарі. Пізніше тут була споруджена каплиця на честь Апостолів Петра і Павла. Цей день надалі відзначався як день заснування Квасилова. Весь Квасилів був куплений за 36 тисяч карбованців, ще 600 карбованців переселенці заплатили за розподіл поля.

Цікавий такий епізод. Він трапився у той час, коли нові власники маєтку, поселившись у ньому, не змогли у визначений час сплатити суму грошей, а тому змушені були залишити всі будови і кілька днів і ночей жити під відкритим небом. За грішми були послані люди в Чехію, але доки посланці повернулися з ними, пройшло кілька тижнів. Тому, щоб якось влаштувати справу, чеські переселенці змушені були потрібну суму позичити у лихварки Викової з Клевані за „невисоку плату" - 1% від позиченої суми за кожен день.

До весни 1871 року більшість будов було закінчено, і жителі „замка" перейшли жити в нові будинки. А приміщення, що звільнилося, стало доречним, щоб у ньому влаштувати школу. Директором школи був старий Йозеф Перний, вчитель був з Чехії, такий собі Кісела. Йому платили 200 карбованців на рік. В його використанні було 5 моргів поля, мешкав він у приміщенні школи. В цьому ж році обрали Солтиса - старосту, потім почали будувати шосейну та залізничну дороги. Гроші, які заробляли за роботу на будівництві, використовували на купівлю землі. Молодий Перний обладнав друкарню, де виходила газета „Голос Волині". Інформацію брали з „Волинських губернських відомостей" та „Життя Волині", перекладаючи її з російської мови на чеську. Пізніше в цій друкарні вийшли такі книги як „Хроніка Квасилова" та „Чехи на Волині".

Таким чином, однією з перших турбот квасилівських чехів стало влаштування школи. Школа була водночас і культурним центром, і тим ядром, навколо якого об'єднувалися всі жителі. На жаль, вчитель Кісела в 1874 році покинув Квасилів та й Росію взагалі, оскільки боявся наслідків судового розслідування так званої „новодвірської бійки", в якій з боку чехів якраз він був ватажком.

Жваве життя, очевидний розвиток чеського Квасилова з неприємністю спостерігали жителі сусіднього українського населеного пункту Новий Двір. Більше того, на перших порах вони всіляко перешкоджали творчій праці квасилівських чехів. Траплялося навіть пряме шкідництво. Так, не можна не згадати про напад на 25 чехів, які пасли на своїх полях коней. Напад вчинили 50 українців - сусідів з Нового Двору. Виникла бійка з усіма можливими наслідками, в якій, однак, чехи перемогли. Потім цілих 6 років тривало судове розслідування з цього приводу, але покарані були тільки чехи. Врешті-решт суперечка, що затягнулася, завершилася тим, що представники двох народів помирилися і вже ніколи не ставили один одному „палиці в колеса".

Довгий час потому в Квасилові вчителював Зиґмунд, далі - пані Шевчикова. Відколи Західна Україна відійшла до Польщі, Квасилівська школа стала належати до так званого другого типу шкіл. Тобто, це була поліпшеного типу польсько-чеська школа.

З відкриттям школи у Квасилові була організована громадська бібліотека. Частину книг передали в її фонд жителі зі своїх зібрань, частину купили, причому грошей на придбання нових видань не шкодували. Пізніше, в 1889 році, з ініціативи Ч.Странського було організоване товариство „Читацька бесіда". Первісною його метою було краще засвоєння російської мови. Отже, потрібні були російські книги. Так бібліотека стала чесько-російською, поступово перетворившись в одну з найбільших на Волині. В роки Першої Світової війни бібліотеку вдалося зберегти. Правда, нові книги сюди не надходили. Але після закінчення війни кількість книг, особливо чеською мовою, знову починає зростати: дещо знову купили, а дещо надійшло як подарунки. „Читацька бесіда", до речі, була першим таким товариством чеських переселенців на Волині.

В 1871 році з Києва до Бреста над Бугом була прокладена залізниця, яка зіграла помітну роль у розвитку Квасилова. Жителі Квасилова часто писали прохання в залізничне управління з тим, щоб зробити у Квасилові зупинку потяга. Боротьба за цю зупинку продовжувалася цілий рік. Тільки в 1906 році його жителі змогли скористатися послугами залізниці, коли у Квасилові було збудовано квиткову касу-вокзал. Поїзди зупинялися тепер в Квасилові на З хвилини. Це було великою подією для селища. В книзі „Хроніка Квасилова" описується боротьба за зупинку, суперництво заможних жителів Квасилова та Здолбунова в боротьбі за те, щоб великим залізничним вузлом став один з цих населених пунктів. Різниця в хабарі, всього якихось 100 карбованців, і вирішила питання. Перевага була у здолбунівських товстосумів.

Щоб зміцнити фінансове становище квасилівських чехів, в 1878 році И.Перний і И.Духачек засновують страхове товариство. Це товариство закупило для Квасилова пожежну помпу та інші знаряддя для гасіння вогню на загальну суму до 50 тис. карбованців. Господарський розвиток йде вгору після 1881 року, коли у Квасилові Й.Земан засновує пивзавод, а через рік Антонін Яндура влаштовує млин, пізніше переобладнаний у паровий. В 1883 році майстер Ідржіх обладнує ковальську майстерню, на базі якої в 1899 році виник ливарний завод, де виготовляли чавунне і мідне литво.

На той час релігійне життя волинських чехів залишалося все ще невлаштованим. В 1885 році була збудована нова православна церква, яка потім стала собором. Це була одна з найгарніших церков на всій Волині за своїм внутрішнім оздобленням. На перших порах церковні обряди виконував православний батюшка із сусіднього українського села або католицький священик з Рівного. Потім російська влада дозволила, щоб із Чехії приїхав священик, оскільки значна частина переселенців була євангелістами. Відмінності в релігійних відправах врешті-решт привели до того, що виникла думка об'єднати всіх квасилівців на одній релігійній основі. Щоб виправити становище, у Квасилові був скликаний з'їзд, в ньому брало участь 60 делегатів з 28 чеських сіл Волині. Втім, він не зміг позитивно вирішити питання. У 1888 році, 15 липня, тобто якраз в день святого Володимира, більшість чехів було силою змушено прийняти православну віру. Першим православним священиком був отець Федір Гейда з Гориньграда.

В 1911 році було засновано гімнастичне товариство „Сокіл". Воно було популярне не лише в Україні, а й за її межами, куди спортивні команди їздили на змагання.

В 1881 році у Квасилів з Чехії приїхав Йозеф Земан зі своїм дядьком, і обоє почали будувати пивзавод, активно залучаючи до його будівництва кошти мешканців села.

Неабияку роль у становленні селища відіграв поселенець - слюсар по ремонту машин Індржіх (Ярослав) Сваровський. У 1883 році він приїхав до Квасилова реконструювати майстерню і прибудував до неї ливарний цех. Так почалася історія найбільшого в селищі заводу. На початку XX століття завод виготовляв молотарки, манежи з кінним приводом, січкарні, преси для масло виробництва і фруктових вин, насоси, компресори, здійснював капітальний ремонт двигунів всіх систем, парових машин, верстатів. Роботи виконувалися за індивідуальними замовленнями. На заводі була зайнята більшість мешканців Квасилова. Під час 1 Світової війни сім'я Сваровських з 20 робітниками вивезла деякі цінні станки до Броварів, які потім були продані місцевим промисловцям. Після II Світової війни на базі заводу Сваровського було створене машинобудівне підприємство „Квасилівфермаш" (пізніше -„Рівнесільмаш"), яке стало візитною карткою Квасилова.

Сучасний Квасилів дуже відрізняється від колишнього. Тепер тут побудовані багатоповерхові будинки, магазини, кафе та інші об'єкти громадського призначення. Але, разом з тим, залишилось кілька будівель часів перших чеських поселенців, які нагадують нам, що саме ці люди зробили свій внесок не лише в індустріалізацію, але і в духовний, культурний розвиток населення. Також ми можемо пишатися своїми сучасниками, які проживали, працювали та творили в Квасилові. Серед них - чеський письменник і культурний діяч Володимир Либовицький, член національної спілки письменників України Анна Войнарович-Лимич, поетеса Неоніла Диб'як, письменниця Олена Єфімчук. Є у нас ще одна знаменитість - Коваль Микола Леонідович. Це військовий льотчик, учасник бойових дій в Афганістані, нагороджений багатьма урядовими нагородами. У 1996 та 1997 роках за результатами показових змагань він здобував звання кращого військового пілота у світі. Нині М.Коваль працює технічним директором аеропорту Миколаїв.

На сьогоднішній день наш Квасилів розширюється і росте, збільшується чисельність населення, яка вже перевищила 10 тисяч жителів. Проте, є і зворотня частина цієї медалі. Під час будівництва і розширення заводу за радянських часів було знищено багато старовинних споруд, в тому числі „панський замок" 18 століття, давні вулиці, сплюндровано природу навколо селища. Лише завдяки шаленому спротиву місцевих мешканців вдалося зберегти від знищення унікальну церкву 19 століття та кладовище з могилами колишніх чеських переселенців і громадських діячів Квасилова.

Я впевнена, що наше селище збереже свою самобутність та пам'ять про цікаве історичне минуле, бо в ньому коріння нашого роду. Адже, відцуравшись минулого й свого коріння, людина втрачає свій головний оберіг - любов до Батьківщини.

Використана література

1. Пура Я.О. Край наш у назвах. - 4.2. - Рівне, 1994.

2. Гречило А.Б., Терлецький Ю.П. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. - Київ, Львів, Рівне: УГТ, 2002.

3. Наша історія // Голос Волині. - 1991. - № 1-3; 1992. - № 1(5)-3(7), 6(10), 7(11), 9(13)- 14(18), 17(21), 18(22), 20(24), 21(25); 1993. -№ 2(28), 4(30), 7(33), 14(40), 15(41).

4. Войнарович А. Чехи на Волині // Голос Волині. - 1993. - № 18(44) - 20(46); 1994.-№ 1(49)-4(52), 9(57)-11(59), 13(61), 15(63), 16(64), 18(66)-20(68); 1995. -№ 2(72), 3(73), 5(75), 7(77), 13(93), 15(95), 16(96)-18(98).